ПОЗДОРОВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Те саме, що поздоро́вшати. Добре Парасочці, не лихо і Оришці: то була молода та здорова, а то ще поздоровіла (Мирний, IV, 1955, 31); — Я собі розрахував, що на тебе не жаль видати [гроші], бо як поздоровієш, то ти все відробиш (Март., Тв., 1954, 157); Незабаром у селі почали говорити, що Михайло Синичка приїхав до «краю» помирати, а його тепер ані колом не вб’єш — так поздоровів (Томч., Закарп. опов., 1953, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 810.