ПОЗДОРО́ВЛЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. поздоро́вити, поздоровля́ти. Нарешті висота впала.., і першим про це дізнався Маковейчик. Лінія [телефонного зв’язку] одразу сповнилась радісним клекотом, взаємними поздоровленнями (Гончар, III, 1959, 60); Вчителя ми застали в альтані.. Я.. поздоровив його. Він мотнув головою, не відповідаючи нічого на моє поздоровлення (Фр., IV, 1950, 282).

2. Привітання з нагоди якої-небудь радісної, приємної події (народження, одруження, ювілею і т. ін.). Василько подав їй свою чашку, промовивши тихо і несміливо якесь поздоровлення (Л. Укр., III, 1952, 485); Засушені квіти.., альбоми з поздоровленнями і видами на море.. — все те висіло на стінах, як свідки і співучасники далеких забав і ночей (Вільде, Сестри.., 1958, 451).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 810.