ПОЗА́ТОРІК, присл. У позаминулому році; два роки тому. Сліпі лірники сиділи; По шелягу брали І ту саму грали, Що й позаторік (Шевч., II, 1953, 79); Юрко дивиться на посаджену позаторік яблуню (Коз., Вибр., 1947, 6).

Від поза́торік — з позаминулого року. Антосьо зоставсь у хаті сам та й задумався і все пригадав, що думав, що робив ще від позаторік (Свидн., Любо-рацькі, 1955, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 799.