ПОЗАТИКА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОЗАТИ́КУВАТИ, ую, уєш, док., перех.

1. Заткнути чимсь усе або багато чого-небудь. — Якмога швидше утікай [Енею]; Не становись, не оглядайся І уха [вуха] чим позатикай (Котл., І, 1952, 122); Коли пригнав [пастух] худобу на толоку, перша його річ була оглянути буду та позатикати соломою діри, щоби не протікало (Март., Тв., 1954, 177); Пов’язавши їх [вартових] та позатикавши роти заздалегідь приготовленими ганчірками, опришки.. увійшли на чолі з Довбушем в дім (Гжицький, Опришки, 1962, 157).

◊ Позатика́ти роти́ кому, фам. — примусити замовкнути всіх або багатьох. — В селі язиками плещуть, що твій Михайло втік від Юлки. Людям треба роти позатикати, а ви ще більший вогонь розпалюєте! (Томч., Жменяки, 1964, 131); Позатика́ло роти́ кому, безос. — замовкли всі або багато хто. Робітники збули мовчанням се несподіване для них питання. — А, бачите, позатикало вам роти, — говорив уже ласкавіше пан принципал (Фр., III, 1950, 188).

2. розм. Устромити або засунути кудись усе або багато чого-небудь. Позатикав прапори (Сл. Гр.); Баба.. поправила очіпок, позатикала коси під хустку (Н.-Лев., IV, 1956, 208); За вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера (Н.-Лев., II, 1956, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 799.