ПОЗАКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Закінчити за кілька прийомів, у різний час (усе або багато чого-небудь; про всіх або багатьох). — А ті [сини], що в армії, теж тут позакінчували десятирічку (Довж., III, 1960, 483); [Яків:] А ти мені теж дивись, редакторе! Пишіть словами красивими, ви ж десятирічки позакінчували (Зар., Антеї, 1961, 51); Позакінчувати розпочаті справи.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 788.