ПОЗАВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, док., перех.

1. Завезти всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь далеко або не туди, куди потрібно; // Забрати з собою все або багато чого-небудь, виїхавши кудись. Позичиш кому грошей, чи й так чого попросе [попросить], а тоді й поїде і не віддасть. Отак чимало вже нашого позавозили (Сл. Гр.).

2. Доставити, привезти куди-небудь усе або багато чогось, усіх або багатьох. Як станем їхати в город, то й почнуть баби: завези моїй дочці сорочку! завези моєму синові чоботи! та як почнеш завозити та й прогаєшся, поки всім позавозиш (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 783.