Про УКРЛІТ.ORG

позабути

ПОЗАБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док., перех. і неперех., розм. Те саме, що забу́ти 1, 2, 4. Хома вже давно позабув, який тогді [тоді] день був (Кв.-Осн., II, 1956, 233); Позабула [Катерина] нараз молитви (Хотк., II, 1966, 253); Я з думою молодою Усе позабуду. І з проклятою журбою Незнакомий буду (Рудан., Тв., 1956, 75); Коли жандарм проїжджав через Ластівки, пригадав собі циганів, про котрих зовсім був позабув (Фр., II, 1950, 35); — Скоріше, козаче, в могилі буду, Ніж тебе, серденько, да позабуду! (Чуб., V, 1874, 77); Софії чи Празі хіба позабути, Як радо і щиро вітали здаля Визволення їхнє московські салюти (Нагн., Вибр., 1950. 32); [Сильвестр:] Дивись, Микито, знов мою пораду Ти позабув і судиш про князів! (Коч., П’єси, 1951. 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 781.

вгору