ПОЖУЇ́РУВАТИ, ую, уєш, док., заст. Жуїрувати якийсь час. — Маючи гроші — поїхав би [Геннадій] за кордон, пожуїрував, світу побачив (Кочура, Зол. грамота, 1960, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 778.