ПОЖЕНИХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм. Женихатися якийсь час. Не поженихався ні трохи, а сміху з себе наробив (Кв.-Осн., II, 1956, 315); [Стеха (до Гапона):] Ходи ж до мене, та поженихаємось, та поцілуємось з тобою (Сам., II, 1958, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 773.