ПОЖА́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пожа́ти; // у знач. прикм. А земля лежить, медова, А поля пожаті мріють (Рильський, II, 1960, 76); // пожа́то, безос. присудк. сл. Мудра книжка Скаже вам чогось багато З того, що колись другими І посіяно й пожато (Щог., Поезії, 1958, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 771.