ПОЖА́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., діал. Пожаліти. Пожаль мене, милий боже, що я молоденька (Чуб., V, 1874, 831).

ПОЖАЛИ́ТИ, жалю́, жа́лиш, док., перех.

1. Док. до жали́ти. Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей пожалила (Укр.. присл.., 1955, 220); Прийшла [Параска] до їх близенько та й упала в гущавину, аж вуха пожалила собі кропивою (Н.-Лев., II, 1956, 15); У лісі трохи подряпався [Клим], пожалив і руки, крізь кущі пробираючись (Грим., Кавалер.., 1955, 293); Я не скаржуся ніколи, Як мене пожалять бджоли (Стельмах, Живі огні, 1954, 72).

2. Жалити якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 768.