ПОЖА́ДЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. пожа́дливий. Пожадливість до знання; Земле-землице,.. ми, в пожадливості своїй, хочемо узяти від тебе побільше (Цюпа, Краяни, 1971, 28); І знов задумався Сагайдачний, дивуючись, як поєднується в одній особі така пожадливість з високими культурними потребами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 130).

◊ З пожа́дливістю: а) з напруженою увагою, з інтересом (читати, слухати і т. ін.). Орися звеліла принести його [папірець] їй й з пожадливістю почала читати (Стар., Облога.., 1961, 84); З пожадливістю перечитував [Василь] сторінки, де йшлося про колгоспні новини (Грим., Незакінч. роман, 1962, 94); б) з ненаситністю (їсти, пити, брати собі що-небудь і т. ін.). Олесь глянув на індійця. Той уже доїв коржа і з пожадливістю голодної людини висипав з долоні в рот останні крихти (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 66); В революцію вже не треба було платити за ліс, і він [Січкар] валив його зі всією нещадністю і пожадливістю лісового хижака (Стельмах, II, 1962, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 768.