ПОДУБІ́ЛИЙ, рідше ПОДУ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до подубі́ти, поду́бнути. Дівчина нерухомо лежала на березі річки біля купки подубілої на сонці риби (Ле, Наливайко, 1957, 8); // у знач. прикм. Мороз дошкуляє. Стукають [діти] черевиками, труть подублі руки, підшморгують носами (Епік, Тв., 1958, 355).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 759.