ПОДРЯ́ПАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до подря́пати. Личком біленька [Домаха], як чумацька сорочка, та ще к тому мов граблями уся твар її подряпана (Кв.-Осн., II, 1956, 177); Я шукала свій полк.., розглядаючи свіжовистругані дощечки — дороговкази, понабивані на темних, подряпаних кулями стінах (Дмит., Обпалені.., 1962, 28); Сталева каска, подряпана з усіх боків, низько сиділа над його засмаглим чолом (Кучер, Чорноморці, 1956, 527); Густо врунилась.. пшениця.. І не диво! Це ж не на тих пісних, ..подряпаних за третину куркульськими дерев’яними плужками бідняцьких нивках.. Це на чистих колгоспних парах (Крот., Сини.., 1948, 48); // у знач. прикм. Бабуся тричі сплеснула руками, побачивши моє подряпане обличчя (Сміл., Сашко, 1954, 13); Я не знаю, чим було написано ті слова на подряпаній, обгорілій стіні, але їх не змивали дощі (Жур., Вечір.., 1958, 389); // подря́пано, безос. присудк. сл. Врешті кум Семен переміг інших.., хоч йому.. трохи чуба нам’ято й лице подряпано (Март., Тв., 1954, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 759.