ПОДРУЖИ́ТИ, дружу́, дру́жиш, док.

1. неперех., з ким. Стати друзями з ким-небудь; заприятелювати. Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! (Шевч., І, 1963, 326); В капелі Хоткевич познайомився і близько подружив з молодим співаком, майбутнім видатним композитором.. Кирилом Стеценком (Мист., 6, 1962, 33); // також без додатка. Виявити взаємну прихильність, відданість, довір’я один до одного. Ми подружили, до праці охочі, Ми побраталися в доброму ділі (Мал., Полудень.., 1960, 106).

2. перех. Зробити друзями кого-небудь з кимсь; здружити, збратати. Доля звела їх, молодих партизанів, подружила і навік побратала (Чаб., Балкан. весна, 1960, 419).

3. перех., розм., рідко. Те саме, що одружи́ти. Взяли їх поблагословили та й подружили, та таке весілля справили, що увесь мир скликали (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 758.