ПОДИХНУ́ТИ, не́, док. Однокр. до подиха́ти¹ 1, 2. Подихнув холодний вітер (Л. Янов., І, 1959, 244); Студений вітер подихнув зненацька, і стало зимно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 81); Настала осінь. Подихнули морози (Коцюб., І, 1955, 66); // безос. Подихнуло на Пилипка вільним холодним повітрям (Мирний, IV, 1955, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 744.