ПОДИМА́ТИ, а́є, недок., розм. Дути не дуже сильно або час від часу. Із-за Дону вітер подима (Криж., Срібне весілля, 1957, 109); // безос. Із естради подимає гарячим вітром (Вас., Вибр., 1954, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 743.