ПОДЗЬО́БА́ТИ, дзьо́ба́ю, дзьо́ба́єш і рідко ПОДЗЮ́БА́ТИ, дзю́ба́ю, дзю́ба́єш, док., перех.

1. Склювати все або багато чого-небудь. Птаство голодне його [зерно] подзьобало (Манж., Тв., 1955, 104); Курчатка пшоно геть чисто все подзюбали (Сл. Гр.).

2. Склювати трохи чого-небудь. * Образно. Данько.. посьорбав нашвидку з хлопцями гарячого борщу, подзьобав на бігу в садку вишень (Гончар, II, 1959, 269).

3. перен. Укрити яку-небудь поверхню заглибинами, ямами, ямками і т. ін. в багатьох місцях. Ворожі снаряди оголили місцевість, подзьобали землю (Збан., Між.. людьми, 1955, 44); Упавши на білу поверхню сметани, соляні крупинки враз подзьобали її сірими цяточками (Сенч., Опов., 1959, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 741.