ПО́ДЗВІН, во́ну, ч., заст.

1. Похоронний дзвін. І землі йому [паламареві] ..перепадає десятин до п’яти; ..та ще не без того, що й за подзвін хто перекине (Мирний, III, 1954, 87).

2. Плата дзвонарю за похоронний дзвін. Один дума, як би його Достроїть палати. Другий дума, як би його На подзвін придбати (Шевч., II, 1963, 307).

◊ На по́дзвін не дба́ти див. дба́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 740.