ПОДЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до поде́рти 1. На землі лежала довга, місцями подерта, місцями полатана буда [верх халабуди] (Кобр., Вибр., 1954, 76); Не спиться Івану — до ранку спокою йому не знайти, подерту в походах шкірянку вже знають безсонні пости (Уп., Вірші.., 1957, 148); Майже всі [бійці] були вже обшарпані, закривавлені, подерті колючими гілками (Гончар, III, 1959, 104); // у знач. прикм. Подерте листя з дерев, збита трава й поламані квіти ніби обмилися свіжою водою [після граду] (Кобр., Вибр., 1954, 143); Прихильник мужицького царства замислювався, поглядаючи на свої подерті, потріскані ноги (Стельмах, І, 1962, 503).

2. у знач. прикм. Дірявий, драний. Зверху сипав і сипав дрібний сухий сніг, наче борошно з подертого сита (Тулуб, В степу.., 1964, 220); На те він і кравець, щоб подертий жупан носити! (Укр.. присл.., 1955, 62); Коли я боялася тих злиднів, то се не тому, що мене лякав холод, голод, пошарпані вбрання, подерті черевики (Л. Укр., III, 1952, 699); * Образно. Дощ трохи ніби вщух. Поміж подертих хмар виплив щербатий місяць (Цюпа, Назустріч.., 1958, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 739.