ПО́ДАТЬ, і, ж. У дореволюційній Росії — податок з селян та міщан. Батько й мати все говорили синові, що восени треба їм шукать невістки, що вони старі, а панщина важка, податі великі (Н.-Лев., II, 1956, 172); По грошу складав [Дем’ян], щоб купити грунт, і все не міг, з’їдали податі, штрафи та побори (Цюпа, Назустріч.., 1958, 134); * Образно. Верба на березі похила Та жінка, що з малим дівчам.. Дівча з землі збирає подать — І синє, й біле, і багрець (Рильський, Поеми, 1957, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 735.