ПОДА́ЛІ, присл.
1. Трохи далі. Іде [Микула] й чує: у церкві дзвонять на тривогу, а десь подалі калатають у ялову дошку (Мак., Вибр., 1956, 418); Біля возів, під возами й подалі — скрізь було видно запорожців, що порозлягалися на траві (Довж., І, 1958, 242).
2. Як можна далі. Говорили [опришки] при ній все, так що Марусі треба було тікати куди подалі та й сидіти там, доки не настане ніч (Хотк., II, 1966, 207); — Ти йди куди-небудь подалі від наших місць, де тебе не знають (Тют., Вир, 1964, 274).
◊ Пода́лі від гріха́ — як можна далі від кого-, чого-небудь, щоб уникнути неприємностей. Коли.. на переправах виникали звичайні в таких випадках сутички між їздовими різних частин, Хома тримався подалі від гріха (Гончар, III, 1959, 202); Пода́лі від ли́ха див. ли́хо1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 733.