ПОГУ́КУВАННЯ¹, я, с. Дія за знач. погу́кувати¹.

ПОГУ́КУВАННЯ², я, с. Дія за знач. погу́кувати² і звуки, утворювані цією дією. Христя мерщій тікає у двір; а за нею слідом погукування та вигукування (Мирний, III, 1954, 81); Коні, звеселіло помахуючи головами, без підганяння і погукування всмикнули воза в гостинно розчинені ворота (Загреб., Диво, 1968, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 727.