ПОГУКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до погука́ти 1, 3. Погукнув старшина на свого небожа: — Біжи мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село (Україна.., І, 1960, 19); — Дівчино, дівчино! Гей, чепурушко! — хтось голосно погукнув за нею (Гр., І, 1963, 271); — Нащо ж ти вбив її, нащо, коли так гинеш за нею? — погукнула на його Варка (Вовчок, І, 1955, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 727.