ПО́ГРІБ, реба, ч.

1. Те саме, що льох. Варвара зібрала своїх сусідок, і вони гуртом теж обладнали собі бомбосховище в гранітній скелі, де колись містився винний склад, а тепер були погреби (Кучер, Чорноморці, 1956, 287); Поліз у погріб я дулівки ще вточити (Дулівочка-первак — така смачна була!)… (Гл., Вибр., 1951, 34); Вибухнув пороховий погріб.. Усе, що було в цю мить нагорі.., — скинуло в море (Вітч., 11, 1967, 183); — Повіз пшеницю у город та дала морока земляків побачить. Ну, звісно… у погріб… Ну, звісно… поналигувались, як!..Без копійки вернувсь (Тесл., З книги життя, 1949, 7); * У порівн. — Ну, як там? — Добре, — глухо, як з погреба, відізвався Джмелик (Тют., Вир, 1964, 269); // Нижня частина будинку, підвал, де зберігаються продукти. Незабаром і вродились, як з землі виросли, рублені палати, ..з погребами під низом (Мирний, І, 1949, 194).

2. Спеціально обладнана яма для зберігання продуктів (перев. овочів), з лядою, але без східців. На два ступені од дверей зелений горбик з лядою, — то погріб бабин (Н.-Лев., І, 1956, 72); Гасають по городах здичавлені без верхівців коні, з гуркотом провалюючись на дядьківських погребах (Гончар, II, 1959, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 723.