ПОГРО́МНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Те саме, що погро́мний 2. Розігнавши влітку 1906 р. не досить слухняну і Державну думу, царський уряд посилив репресії, розгорнув погромницьку діяльність каральних експедицій (Рад. літ-во, 10, 1967, 43).

2. перен. Який громить (у 3 знач.), містить нападки на кого-, що-небудь. [Павло:] Як ти міг це зробити? [Віктор:] Натякни, на що саме — і я миттю!.. [Павло:] Не балагань. Я про твою погромницьку статтю (Лев., Нові п’єси, 1956, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 725.