ПОГОЛУ́БИТИ, блю, биш; мн. поголу́блять; док., перех. Голубити якийсь час. Жде Мотря, не діждеться [Чіпки]… «Мабуть, пішов кудись погуляти.. А, може, назнав кого…» Подумає вона так сама собі, поголубить у серці надію — і безпечно лягає спати (Мирний, II, 1954, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 718.