ПОГОЙДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Гойдати якийсь час. — Ну, погойдай його [немовля] трошки, погойдай (Довж., Зач. Десна, 1957, 515); — Налетять було месери [фашистські літаки]. Злетимо всі. Я крилами [літака] погойдаю, мовляв, тісніше гуртуйсь, орли!.. (Ю. Янов., II, 1954, 184); * Образно. — З ножами святими, Та з батьком Максимом Сю ніч погуляєм, Ляхів погойдаєм!.. (Шевч., І, 1963, 97); // безос. Ось погнало її [течію] аж до берега, ..підхопило порожню черепашку, сіпнуло її у воду, погойдало, погралось і знову викинуло на берег (Мирний, IV, 1955, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 717.