ПОГЛУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко, ПОГЛУШИ́ТИ, лушу́, лу́шиш, док., перех.

1. Позбавляти всіх або багатьох здатності чути що-небудь; // безос. [Відьма:] Бодай нашим ворогам Посліпило й поглушило, Мозок геть заголомшило!.. (Кроп., IV, 1959, 128).

2. Робити нечутним (все або багато чого-небудь); заглушати. Дніпро своїм плеском усе поглушав (Вовчок, І, 1955, 326).

3. Не давати рослинам нормально розвиватися, рости. — А хто одмінив перехресний посів пшениці? Бур’яни ж усе поглушать, коли без перехресного сіяти (Кучер, Трудна любов, 1960, 469).

4. розм. Сильними ударами позбавляти свідомості, приголомшувати всіх або багатьох; // Підводними вибухами, сильними ударами по льоду і т. ін. приводити рибу в стан нерухомості, заціпеніння або вбивати. [Василько:] А на Дніпрі риби — отакі лящі. І всі дохлі. Пливуть догори черевом. Це їх бомби поглушили (Мокр., П’єси, 1959, 139).

5. перен. Зменшувати, послаблювати, відсувати на другий план усе або багато чого-небудь (відчуття, почуття і т. ін.). Нові враження, нові обставини, нові інтереси, нове юнацьке життя.. поглушили спогади сільської школи, загнали їх кудись глибоко наспід (Вас., II, 1959, 304).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 711.