ПОГИ́БЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поги́бнути. Жінки снували сюди й туди поміж громадою, допитуючись вістей про ворога або голосно оплакуючи своїх погиблих синів (Фр., VI, 1951, 89); // у знач. ім. поги́блий, лого, ч.; поги́бла, лої, ж. Людина, яка загинула. Високий військовий достойник сухим, чітким голосом говорив про заслуги погиблих (Кобр., Вибр., 1954, 187); Із живими погиблі встають із чужинського краю (Мал., Звенигора, 1959, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 707.