ПОВІ́Я, ї, ж. Жінка, що займається проституцією; проститутка. По улиці шукала безголів’я, Повія вешталась одна. Куди приткнути тіло їй продажне, Коли таких цурається весь світ? (Граб., І, 1959, 500); Десь на розі сестриця з квітками (а ноженята босі порепані…) заробляє на молоко для мами — у п’ятнадцять років — повія… (Сос., І, 1957, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 679.