ПОВІ́ЧНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що дові́чний 2, 3. — Віддайтесь на милость [милість], на ласку мою, Най слово запевнить моцарське, Що волю й шляхетство повічне даю За ваше завзяття лицарське! (Стар., Поет. тв., 1958, 229); Тепер вона над заходом пливла В човні кленовім, в тиші вечоровій, Моя мелодія, моя любов, Моя повічна мрія кароока! (Мал., Листи.., 1961, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 678.