ПОВІТО́ВИЙ, а, е, іст.

1. Прикм. до пові́т. Питання про об’єднання радянських республік було основним на волосних, повітових і губернських з’їздах Рад, які проходили на Україні в жовтні — грудні 1922 року (Ком. Укр., 12, 1962, 42); Після закінчення університету Саватій одержує призначення в Оренбурзький край, а через кілька років повертається до Переяслава повітовим лікарем (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 387); Повітовий актив; // Признач. для обслуговування повіту. У Бобринці була повітова школа на три класи (Думки про театр, 1955, 28); // Який живе в повіті. Поміж повітовим панством наша сім’я лічилася за людей середнього достатку (Мирний, IV, 1955, 334); Вона задумала організувати велику допомогу всієї повітової шляхти й інтелігенції на користь бідних селян (Кобр., Вибр., 1954, 143).

Повіто́ве мі́сто — адміністративний центр повіту. Богуслав був в той час повітовим містом (Н.-Лев., III, 1956, 92); Глухе село Обухівка, Щербанівського району. До залізниці двадцять п’ять верст, до повітового міста — сімдесят (Головко, II, 1957, 133).

2. Провінціальний, далекий від центру. — Як правду казати, ніяк не думав тебе тут застати. В оцій повітовій калюжі.. Я думав, що ти десь у Києві, у високих політиках ходиш (Головко, II, 1957, 472); Народився я 30 серпня 1894 року на околиці невеликого повітового містечка Сосниці на Чернігівщині (Довж., І, 1958, 11); // Властивий провінціалам. Всі ті старання були цілком даремні, бо однаково, роз’їхавшися з празника, попаді будуть судити й пересуджувати кожну дрібницю.. Але тут — усміхи, похвали надміру, і тьма-тьменна повітової гречності (Хотк., II, 1966, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 676.