ПОВІ́РЕНИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до пові́рити2. Тут доводиться доказати, чого научилися діти, нам повірені (У. Кравч., Вибр., 1958, 372); // пові́рено, безос. присудк. сл. Спроваджено з заграниці.. освіченого і спосібного артиста драматичного, Еміля Бачинського, котрому повірено заряд і режисерію [режисуру] театру (Фр., XVI, 1955, 97).
2. у знач. ім. пові́рений, ного, ч., пові́рена, ної, ж. Людина, яка користується особливим довір’ям, якій звіряють таємниці, плани і т. ін. Секретар комсомолу Маслов був його сердечним повіреним (Собко, Граніт, 1937, 149).
3. у знач. ім. пові́рений, ного, ч., пові́рена, ної, ж. Особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені. Якіїсь злидні ще стояли.. Се все десятські та соцькії, Начальники, п’явки людськії.., Судді і стряпчі безтолкові, Повірені, секретарі (Котл., І, 1952, 128); — От ми зібрали з трьох сіл одну громаду, поміркувались та й надумали — вибрать повіреного і доходить вже правди по судах (Стор., І, 1957, 230); Але ось голова суду назвав повіреного рудоуправи (Коцюба, Перед грозою, 1958, 144).
∆ Пові́рений у спра́вах — дипломатичний представник однієї держави в іншій, рангом нижчий від посла. * Образно. За Цівадісом греблися по снігу Тоська і Госька, його повірені в злодійських справах (Тют., Вир, 1964, 465); Прися́жний пові́рений — у дореволюційній Росії — офіційне найменування адвоката. У Самарському суді Володимир Ілліч [Ленін], будучи помічником присяжного повіреного, захищав знедолених селян (Ком. Укр., 12, 1969, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 673.