ПОВІ́Р’Я, я, с. Перекази, легенди, в основі яких лежать своєрідні народні уявлення про зв’язки між явищами навколишнього світу і долею людини. З якимось надзвичайним зацікавленням слухала завше Маруся усякі оті гуцульські оповідання, повір’я і приказки (Хотк., II, 1966, 35); За народним повір’ям ластівка несе людям спокій і щастя (Укр. літ., 9, 1957, 178); * У порівн. І тільки шурхотом шаршавим [шершавим] шелестів Колючий гай олив, Старий, безплідний, сивий, як повір’я (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 674.