Про УКРЛІТ.ORG

повіки

ПОВІ́КИ 1, присл. Те саме, що пові́к. Будем жити повіки, як води Дніпра голубі (Мал., Любов, 1946, 72).

ПОВІ́КИ2, ві́к, мн. (одн. пові́ка, и, ж., рідко пові́ко, а, с.). Рухомі складки шкіри, що зверху і знизу закривають око. Очне яблуко захищене спереду двома складками шкіри — повіками, краї яких вкриті віями (Анат. і фізіол. люд., 1957, 157); Я лежав, дзвонячи зубами та трясучися, мов у пропасниці, поки важкий сон не наліг на мої повіки (Фр., IV, 1950, 291); В куточку накритого повікою ока блищала ще свіжа сльоза (Коцюб., II, 1955, 360); У Шумейка смикнулося повіко — передвісник того, що подібна розмова була йому неприємною (Шиян, Баланда, 1957, 214).

◊ Зда́влювати (здави́ти) пові́ки див. зда́влювати; Не змика́ти (зімкну́ти) пові́к див. змика́ти; Пові́ки [не] кле́яться (кле́їлися) див. кле́їтися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 672.

вгору