ПОВІДНІМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. у кого. Відняти все або багато чого-небудь. Повіднімав [Масляк] у жінки усю її худобу (Кв.-Осн., II, 1956, 230).

2. перен., розм. Позбавити всіх або багатьох здатності рухати якою-небудь частиною тіла; // безос. Аудиторія тривожно з’їжилася. Багатьом заклякли ноги і повіднімало язики (Кач., II, 1958, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 669.