ПОВСЯКЧА́СНО. Присл. до повсякча́сний. З думкою про тебе повсякчасно, про щастя жить, любов моя ясна, я пив душею світ, такий прекрасний, і слухав листя шум коло вікна… (Сос., Близька далина, 1960, 248); Сонце світить і не гасне, зорі сяють повсякчасно, не спливають плеса рік, — а народна сила й мудрість в світі житимуть повік (Забіла, У.. світ, 1960, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 695.