ПОВСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех. Вставити в щось усе або багато чого-небудь. — Одчини, бо вікна поб’ю!.. — Як поб’єш, то й повставляєш (Н.-Лев., II, 1956, 270); [Одарка:] Від радощів та сміхів аж зуби повипадали! [Ївга:] Не журись. Знайдеться така підпора, що й зуби повставляє (Мирний, V, 1955, 234); — І вікна он побиті, зима йде, а шибки повставляє хто? (Гончар, Тронка, 1963, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 694.