ПОВО́ЛЕНЬКИ, присл., розм. Те саме, що пово́лі. Сказав Славко якось несміливо, поволеньки, буцім кудись закрадаючись (Март., Тв., 1954, 369); Він, по-брязкуючи занозами, поволеньки збирався на оранку, як той чумак по сіль (Тют., Вир, 1964, 9); — Та поволеньки, — з днями, з допомогою розумних товаришів по школі я збагнула чари науки (Козл., Сонце.., 1957, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 690.