ПОВОДА́Р, я>, ч. Те саме, що поводи́р. Там лірник сидів собі долі, — край нього Поводар, хлоп’ятко малеє (Л. Укр., І, 1951, 345); * Образно. [Борис:] Я буду твоєю ненею, твоїм поводарем! (Кроп., І, 1958, 396).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 687.