ПОВНОТІ́ЛИЙ, а, е. Який має повне тіло; товстий, огрядний. Важкий, повнотілий був князь чоловік (Граб., І, 1959, 303); Це була типова блондинка з ямочками на щічках і ліктях, повнотіла, лінива в рухах (Вільде, Сестри.., 1958, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 686.