ПОВНОЛИ́ЦИЙ, я, е. Який має повне лице; повновидий. Повнолиций, як місяць (Номис, 1864, № 8572); Безсонні очі Лозового дивилися стомлено, на обох щоках прорізалися глибокі борозни, як буває це в повнолицих людей, що раптом худнуть (Руд., Остання шабля, 1959, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 685.