ПОВНОВИ́ДИЙ, а, е. Який має повне обличчя. Стала наша Оксана і здорова, і повновида, і рум’яна, як була (Кв.-Осн., II, 1956, 444); На її повновидому обличчі грала щаслива усмішка (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 48); * Образно. Виплив із-за хмар повновидий місяць (Шиян, Гроза.., 1956, 441).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 684.