ПОВИШКІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., розм. Вишкірити (зуби, ікла і т. ін.). * Образно. Кругом дикі скелі повишкіряли обнажене каміння своє (Хотк., Довбуш, 1965, 409).

◊ Повишкіря́ти зу́би, зневажл.: а) посміхнутися, засміятися (про всіх або багатьох); б) порватися по ранту (про взуття). [Зозуля:] Чоботи зуби повишкіряли, каші просять (Мокр., П’єси, 1959, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 665.