ПОВИТО́ЧОК, чка, ч. Те саме, що пови́вач. Жаль мені тую дочку, що покинула в повиточку (Чуб., V, 1874, 665).

З повито́чку — змалку, з пелюшок, з раннього дитинства, з наймолодшого віку. Як цілком правдива душа, з повиточку зучена до правди, вона не знала тепер, як їй перебути цю першу кривду? (Л. Янов., І, 1959, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 663.