ПОВИ́ТИ ¹ див. повива́ти.

ПОВИ́ТИ², ви́ю, ви́єш, док., неперех. Вити (див. ви́ти ¹) якийсь час. Мій пес повиє день чи два, Та й помандрує скрізь (Граб., І, 1959, 232); Вона одна дозволила собі На самоті по-бабському повити, Шукаючи полегшення в журбі (Бажан, Вибр., 1940, 114).

ПОВИ́ТИ³, в’ю́, в’є́ш, док., перех. Виготовити виттям багато яких-небудь предметів. Треба було скликати товарок, нарвати квіток, бур’яну, повити вінки (Л. Янов., І, 1959, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 662.