ПОВИКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех.

1. Викрутити звідкись усе або багато чого-небудь. Повикручувати електричні лампочки; // розм. Вирвати з корінням усе або багато чого-небудь. Наче дика буря промчала тут, поламала, з корінням повикручувала яблуні й груші (Донч., IV, 1957, 228).

2. Віджати все або багато чого-небудь (білизну, одяг і т. ін.). Надія з подругою вийшли з болота, повикручували одежу, одягли її знову на себе (Шиян, Партиз. край, 1946, 70); Повикручувати мокрі сорочки.

3. Вивернути, пошкодивши (перев. руки). Давай вп’ять [знову] жаліться [Олена], як він їй руки повикручував (Кв.-Осн., II, 1956, 34); // Неприродно повернути, вигнути (суглоби руки, ноги). В неї ревматизм повикручував суглоби (Чорн., Визвол. земля, 1950, 157); // безос. — Душогуб! Щоб тобі руки повикручувало (Тют., Вир, 1964, 445).

4. Утворити заглибини, ями в багатьох місцях. Між двома горами послався той шлях, порізаний ровами, що повикручувала весняна вода, стікаючи з гір (Мирний, І, 1954, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 653.