ПОВИКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.

1. Колючи чим-небудь гострим, пробити чи видалити все або багато чогось. — Нате вам двоє мотовил та про мене очі повиколюйте собі, — сказав Кайдаш, кидаючи мотовила на лаву (Н.-Лев., II, 1956, 301); [1-й повстанець:] Вам легше, бо йшли доріжкою просто з села. А ми блудили лісом, мало очей не повиколювали (Ірчан, І, 1958, 54).

◊ [Те́мно,] хоч о́чі повико́люй — те саме, що [Те́мно,] хоч о́ко ви́коли (див. вико́лювати).

2. Колючи чим-небудь гострим, нанести знаки, літери і т. ін. в багатьох місцях. Признався мені Адаменко, що вони хотіли собі на лобах повиколювати зорі (Ю. Янов., II, 1958, 247).

3. Заколоти, вбити всіх.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 653.