ПОВЗ, діал. ПОЗ, ПО́УЗ.

1. присл. Не зупиняючись, не затримуючись біля кого-, чого-небудь, минаючи когось, щось. Та проїхав козак поуз І оком не глянув (Манж., Тв., 1955, 109).

◊ Прохо́дити (пройти́) повз — не помічати, не надавати важливого значення. Він не хотів і не міг допустити, щоб його студенти так зневажливо і зверхньо ставились до нових шукань в науці,.. він не міг дозволити собі пройти повз (Рибак, Час.., 1960, 220).

2. прийм., з род. (рідко) і знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, особу, простір, не затримуючись біля яких, минаючи які, хто-небудь проходить, пробігає, щось проїжджає тощо. У Венеції на сей раз не спинялась (проїхала повз неї вночі) (Л. Укр., V, 1956, 419); — Прощайте, мамо!.. — сказав Максим, проходячи повз матір (Мирний, І, 1949, 216); Проходячи повз маленьке, вмазане в стіну дзеркальце, Параскіца не витримала, щоб не глянути в нього (Коцюб., І, 1955, 266); Ідемо понад високими коноплями, понад лапатими буряками. Повз пшениці густої, повз кукурудзи качанами рясної (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 53); — Ти за всю війну дома не був. І оце зараз, можна сказати, повз самий двір ідеш, а до хати не зайдеш (Головко, II, 1957, 577); Повз двір, вулицею і через городи поспішали люди (Збан., Незабутнє, 1953, 52); Повз вікон часто, часто йшли верблюди з довгими ногами (Сос., II, 1958, 348); — Чи чула ти, дівчинонько, Як я тебе кликав? ..Як поз твої воріточка Сивим конем їхав? (Чуб., V, 1874, 51).

3. прийм., з род. (рідко) і знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, особу, простір, недалеко від яких, біля яких щось відбувається або хто-, що-небудь перебуває. Петро.. сидів поз вікно (Тесл., З книги життя, 1918, 120); // із знах. в. Уживається при вказуванні на предмет, простір, уздовж яких спрямована дія. — В обніжкові зазубень робить [Палажка], а поз обніжок.. рівець прогортає (Тесл., З книги життя, 1918, 161).

4. прийм., з род. (рідко) і знах. в. Уживається при вказуванні на особу, предмет, у які не вцілює хтось, не попадає щось. Я став в куток. Гвинтівки дуло в «очко» пролізло й полоснуло повз мене в стіну пломенем… (Сос., II, 1958, 403).

5. У поєднанні з ім. рік, день, година і т. ін. уживається при вказуванні на безперервність, повторюваність дії. Так рік повз рік у зміні безнастанній Час надійшов, що тільки майорів Смутним очам моїх плугатарів, Коли конали в темряві й стражданні (Плужник, Вибр., 1966, 121).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 645.